Багато фахівців в пошуках
вирішення проблем, пов’язаних з управлінням житловим фондом,
неодноразово зверталися до зарубіжного досвіду. У західних країнах, де в
житловій сфері історично переважає приватний сектор, застосовуються
різні системи управління нерухомістю, включаючи і самоврядування
власників в кондомініумі.
Слово «кондомініум» походить з латинської мови, воно утворено додаванням префікса con- «разом» до слова dominium – «володіння» і означає «спільне володіння». Цьому терміну майже дві тисячі років, а сама ідея кондомініуму зародилася в часи Римської імперії, коли сенат прийняв закони, які дозволяли громадянам володіти окремими житловими приміщеннями в міських «багатосімейних» будинках. У Середні віки кондомініуми існували в Європі в основному в німецьких містах-фортецях, які служили притулком від нападів супротивників в міжусобних війнах.
Після Середньовіччя ця форма власності відійшла на другий план аж до початку двадцятого століття. Тоді в Західній Європі знову з’явилися кондомініуми через дефіцит землі в містах. Потім цей підхід поширився на країни Латинської Америки і Пуерто-Ріко, де в 1951 році були прийняті закони, які створили правові рамки для кондомініумів. Закон Пуерто-Ріко склав основу закону про кондомініум, прийнятого Конгресом США в 1961 році.
Після цього кондомініуми, як тип житлових комплексів, в яких одночасно присутня приватна власність на квартири та нежитлові приміщення і спільна часткова власність на місця загального користування, набули широкого поширення в багатьох країнах світу. Найбільш істотну частину житлового фонду кондомініуми складають в США і Мексиці, також вони поширені в країнах Західної Європи. З початку дев’яностих років кондомініуми з’явилися і в країнах Східної Європи: Польщі, Угорщині, Словенії, Україні та інших.
